«Персональна виставка творів Володимира Слєпченка»

У 2012 р. в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася персональна виставка творів Володимира Слєпченка. На ній, зокрема, експонувався портрет Тараса Шевченка. Згодом цей твір поповнив колекцію музею, де розпочалася нова сторінка його виставкової історії: спершу портрет проекспоновано в проекті «Несподіваний Шевченко», потім на виставці «Образ Тараса Шевченка у творчості видатних художників» (з колекції Національного музею Тараса Шевченка) в Черкаському музеї «Кобзаря», відразу по поверненні – знову в рідних уже стінах– на виставці скарбів музею (живопис, графіка ХХ-ХХІ ст.). Так започаткувалася наша, сказати б, співтворчість із В.Слєпченком. Чим же зацікавив портрет Тараса Шевченка роботи художника? В.Слєпченко змальовує образ молодого митця, який крізь мерехтіння вселенської далечини, розмикаючи усталені для звичайної людини часово-просторові координати, звертає погляд до прийдешніх. Шевченко - крізь український космос чи віртуальну реальність, під якою розуміється загальне інформаційне поле українського буття. Він бачить прийдешні покоління, проте є актуальним питання: наскільки і як саме ці покоління бачать його? Як його рецепіюють? Які смисли з усього огрому на ймення Тарас Шевченко вони мають і можуть відкрити в їхніх конкретних для кожного покоління часово-просторових координатах? Написаний у час, коли на зміну постмодерністській інтерпретації образу митця приходить інша, чіткі ознаки якої ще не сформульовані, цей твір засвідчує: прикмети нового способу прочитання постаті генія сьогодні — вже в стадії становлення. Робота віддзеркалює ситуацію в сучасній образотворчій шевченкіані: пошук нової образної мови та визначення, відбір, увиразнення тих смислів, які наступні покоління відкриватимуть у доробку поета-художника, історії його життя, його постаті, і вже рецепції його постаті в історії українського образотворчого мистецтва як унікальної складової шевченкознавства. Можливо, В.Слєпченко увійде в історію образотворчої шевченкіани як художник, який найбільш адекватно передав власне стан пошуку нашим сучасником образу Т.Шевченка, найбільш відповідного ХХІ століттю. Водночас автор увів Шевченків образ в контекст понад часових і поза просторових координат вічності, наголошуючи на нескінченності закладених у його поезії смислів, що їх - нові й нові – судилося відкривати кожному поколінню як код до відкриття важливих сенсів буття. В тому – таємниця генія, його невичерпність і загадка. За вдумливість і делікатність мистецького пошуку Шевченко Слєпченку ніби віддячив, інспірувавши укладання цілого живописного літопису – проекту «Обрані часом». Отож, на сьогодні створено цілу галерею портретів відомих українців (утім художник починає серію від часів Київської Русі): літератори й актори, режисери й композитори, співаки й лікарі, державотворці й науковці… Серед них власне українці й представники інших народів (вірменин, росіянин, єврей, чех…), проте об’єднані вони силою таланту, спрямованого на служіння українській землі.

Стилістично й за манерою виконання портрети утворюють певну цілісність. Вони немов виткані, адже зображення утворене з горизонтальних або вертикальних живописних «ниток» - тонких смужок різної довжини. Надається також порівняння з кадрами кіно- або фотоплівки через динаміку руху як оптичного ефекту, утвореного співіснуванням смужок-кадрів у межах полотна. Віртуальна реальність. Пульсація вічності. В.Слєпченко називає цю експерементальну живописну манеру «Арт-лайн» - мистецтво лінії, адже він «складає» образ из кольорових смужок-стрічок, а часом – і з прямокутників . За словами художника, це –його реакція на цивілізаційні процеси, розвиток науки й технологій у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Так він прагне відтворити матрицю часу, його швидкоплинність. Ефекту руху сприяє й відповідна робота з кольором: то переважають ніжні й ясні відтінки з введенням насиченого темного, а то й чорного (безпосередньо на портреті); то бринять яскраві, різної насиченості, утворюючи особливий ритм, експресивну пульсацію, сприяючи передачі темпераменту портретованого, його внутрішньої сили. При дотриманні концептуальних ознак стилістичної єдності серії В.Слєпченко щоразу через синтез руху лінії (горизонталь чи вертикаль) та особливостей кольорової гами робить інший акцент, наголошуючи чи то на лірико-драматичному началі, чи на монументалізованому вкарбуванні образу в контекст української історії.

Якщо Тарас Шевченко в інтерпретації художника зберіг таїну духовної енергії й невичерпності проростаючих з його творчості смислів, то інші портретовані своєрідно оповідають свої історії через введення в формат полотна конкретних атрибутів діяльності. Так, на портреті вченого В.Хвойки бачимо трипільську кераміку; М.Терещенко зображений на тлі відомих київських споруд, що постали завдяки його меценатській діяльності; хірург М.Амосов написаний на тлі фрагмена операційної. Окрім того, часто у твори введено певні зображення, які сприяють асоціативному прочитанню. Поруч із філософом Г.Сковородою – вільний білий птах («Світ ловив мене та не спіймав…»). Внутрішня, духовна, роздвоєність М.Гоголя, що, зокрема, спричинилася й до тривалих дискусій про приналежність письменника до певної культури, передана завдяки зображенню в одному творі двох однакових портретів прозаїка, поданих в різних ракурсах (ліворуч - профіль, праворуч – fas, у невеликому повороті ), що поміж ними червоною річкою витікає життєва субстанція. М.Скорик, із диригентською паличкою, змальований на тлі вертикальних стрічок-струн (світ – як інструмент, на якому кожен виконує свою мелодію життя, і як стилізований карпатський килим), поруч – горизонталь нотного запису: славнозвісна Скорикова «Мелодія»… Портрет Соломії Крушельницької – немов у небі над Львовом, над Оперою – лагідне денне світило, ніжно осяваюче місто, Genius loci якого вона стала. М.Бойчук, художник, який через сакральне мистецтво пізнавав суть свого народу й давав її авнгардну візію і відповідну мистецьку версію. В.Слєпченко передав єднання М.Бойчука, на найтонших рівнях, з незнищенними енергетичними потоками добра…

Одна з останніх на сьогодні робіт серії - «Козак Мамай». Автор відмовився від інтерпретації відомих, усталених, варіантів композиції, натомість зосередившись на створенні портрета. Твір засвідчує: образ прадавнього охоронця рідної землі, мудрого характерника - актуалізований сьогоденням. При цьому «Козак Мамай» В.Слєпченка не перебуває в традиційному для потрактування образу медитативному стані, з відчутною зажурою; його очі сповнені усвідомлення викликів модерної історії. Від нього струменить спокійна впевненість: добро зможе захиститися.

Наші попередники й сучасники, які долучилися до творення потужної і яскравої української складової вічності. Проект В.Слєпченка «Обрані часом» знайомить зі сторінками нашої історії через портрети тих, хто її творив і творить, а також презентує пошуки й здобутки в царині сучасного малярства.

Заступник Генерального директора з наукової роботи,
мистецтвознавець Тетяна Чуйко